Чи пов’язані інформаційні атаки на українських виробників зброї з ударами по території РФ?
Інформаційні кампанії проти українських виробників озброєнь – частина когнітивної війни. Помітна паралель з жовтневими ураженнями об'єктів на території РФ.
Про когнітивну війну та удари по території РФ у жовтні 2026 року – читайте у колонці авіаційного експерта Анатолія Храпчинського для РБК-Україна.
Головне:
- За жовтень 2026 року, за даними, які наводить Анатолій Храпчинський, зафіксовано й заявлено 59 уражень на території РФ. За його словами, 60% цілей уражено ракетами й дронами одного з провідних українських виробників.
- Є три напрями ударів: паливно-енергетичний комплекс, підприємства ВПК і ракетобудування, а також засоби ППО, аеродроми та дата-центри.
- Росія відповідає на це когнітивною війною: через скандали й вкиди прагне зробити виробників зброї токсичними та зупинити їхню роботу.
- Храпчинський нагадує про теорію рефлексивного управління Володимира Лефевра та оголошення Дональда Трампа 1987 року. Він розглядає їх як приклад впливу на свідомість.
Поговорімо про ще одну зброю в сучасній війні – когнітивну.
А чи знали ви, що у вересні 1987 року, одразу після повернення з Москви, Дональд Трамп витратив шалені на той час гроші – майже 100 тисяч доларів – і викупив цілі шпальти у провідних американських газетах (The New York Times, The Washington Post, The Boston Globe) з вимогою зупинити безоплатну допомогу партнерам і союзникам США?
Вдумайтесь у таймінг. Це відбувається саме тоді, коли СРСР задихається під неабияким економічним тиском Заходу в розпал Холодної війни, а головна мрія Кремля – хоч якось розколоти єдність західного блоку та відвернути Вашингтон від захисту союзників.
Тоді в документах НАТО ще навіть не існувало такого поняття, як “когнітивна війна”. Але в кабінетах КДБ вже десятиліттями працювала теорія рефлексивного управління, розроблена радянським математиком і психологом Володимиром Лефевром.
Суть цієї зброї геніально проста й водночас цинічна: непомітно підкинути опоненту (або “об'єкту розробки”) такі вихідні дані, лестощі чи рамки сприйняття світу, щоб він сам дійшов висновку, вигідного організатору операції. І головне – щоб він на 100% вважав цю ідею своєю власною.
Якщо накласти цю матрицю на вересневий маніфест Трампа 1987 року, картина виглядає як хрестоматійний приклад такої спецоперації. Не треба жодних прямих наказів – достатньо правильно підживити его, зіграти на меркантильності, і ось уже американський мільярдер власним коштом транслює на всю країну головний наратив Москви.
А тепер перенесімося в наш час. Сьогодні методи роботи самого Трампа та його команди з масовою свідомістю й медіа вже самі по собі ідеально лягають у визначення когнітивної війни за класифікацією НАТО. Там людський розум офіційно розглядається як шостий домен ведення бойових дій – після суші, моря, повітря, космосу та кіберпростору. Бо мета когнітивної війни – не просто переконати вас у чомусь, а зламати здатність критично мислити, затопити інфопростір емоціями та знищити довіру до власних інституцій.
І ось тепер подивіться, який дикий срач просто зараз несеться у наших соцмережах. Як миттєво розганяється істерика, взаємна ненависть і тотальна зневіра.
Просто зупиніться на хвилину і задумайтесь: для чого і кому це потрібно саме зараз? Саме в ті дні, коли в самій Росії щоночі палають нафтобази, заводи та критично важливі для російської воєнної машини підприємства.
Коли ворог не може виграти на полі бою і горить у власному тилу, його єдина надія – підпалити нас зсередини. У тому самому шостому домені – в наших із вами головах.
Не дайте використовувати себе як сліпий інструмент у чужій рефлексивній грі.
На фото: 2 вересня 1987 року, шпальта The New York Times, викуплена Трампом за $94 801 одразу після повернення з Москви. Відкритий лист із вимогою перестати безкоштовно захищати союзників США. Доктрина, яка через десятиліття перетворилася на офіційну політику.
Що змінилося в логіці українських ударів по території РФ у жовтні 2026 року?
За жовтень 2026 року – а це 59 зафіксованих та заявлених уражень на території РФ, – ми бачимо дуже показову картину того, як змінилася сама філософія наших ударів углиб ворога. Тут треба розуміти, що це вже давно не поодинокі акції відплати, а нормований режим кампанії, де синхронно працюють усі складові Сил оборони: ЗСУ, ГУР, СБУ та, безумовно, Сили безпілотних систем під керівництвом Мадяра.
Але як слушно зауважено у дописі, наші оператори не каміння туди запускають – 60% усіх цих цілей на території Росії було вибито ракетами й дронами одного з провідних українських виробників. І от коли ми дивимося на цю цифру, а потім на структуру уражених об'єктів, природа чергових інформаційних атак довкола вітчизняного miltech-сектору стає абсолютно прозорою.
Якщо узагальнити жовтневий список, то Сили оборони зараз вирішують те завдання, про яке ми говорили роками: ми почали бити системно, а не точково.
По-перше, триває методичне вибивання російського “кешфлоу”, як кажуть бухгалтери, тобто паливно-енергетичного комплексу. Причому удари йдуть не лише по самих заводах – від Волгограда і Рязані до глибокого тилу в Ухті, Салаваті, Сургуті та Омську, – а й по найбільш вразливих вузлах прокачки та експорту.
Показовий приклад якісно спланованої операції – це три удари за вісім днів по лінійній виробничо-диспетчерській станції “Самара”, а також робота по ЛВДС “Володарська” і “Нікольське” та нафтовому терміналу в Санкт-Петербурзі. Влучити саме в потрібні місця, щоб зупинити змішування й перекачку нафти по магістралі – це набагато ефективніше, ніж ганятися за окремими ешелонами.
По-друге, ми бачимо вихід на принципово іншу лігу складності – це системні удари по серцю російського ВПК та ракетобудування. Власне, треба розуміти, що російська ракетна та авіаційна промисловість – це не один цех і не один завод, а розгалужена, дубльована й модульна екосистема, розкидана від Підмосков’я до Поволжя й Уралу.
Щоб реально паралізувати цей конвеєр, потрібно бити одночасно по кількох критичних вузлах ланцюжка, прикритих багатошаровою ППО. І в жовтні ми побачили саме такий підхід: під удари потрапили комбінат “Каменський”, де роблять тверде ракетне паливо, хімічні заводи “Азот” у Березниках та Новомосковську, одразу три підприємства синтетичного каучуку у Тольятті, Воронежі та Омську, заводи критичної електроніки, силових напівпровідників та спецживлення “Восход”, “Енергія” і “Протон-Електротекс”, а головне – титановий монополіст “Авісма” на Уралі, без якого неможливо будувати ні планери літаків, ні корпуси крилатих ракет.
По-третє, жоден із цих глибоких прольотів на півтори-дві тисячі кілометрів не був би можливим без попереднього “прорубування коридорів” і засліплення російської системи ППО.
Більшість їхніх засобів стягнута до лінії бойових дій або навколо Москви, відтак у них виникають прогалини, які наші фахівці розширюють прицільним знищенням радарів “Небо-У”, комплексів “Панцир-С1”, станцій РЕБ та цілої мережі РЛС у Брянській, Курській і Бєлгородській областях. Додамо сюди удари по п’яти військових аеродромах – “Ханська”, “Сеща”, “Борисоглєбськ”, “Єйськ” та “Маринівка”, ураження 75-го арсеналу ГРАУ в Серпухові, полювання на пускові й рембази “Іскандер-М” та новий тренд місяця – винесення обчислювальних потужностей трьох дата-центрів “Яндекса”, ЦОДів “ВКонтакте” і Федеральної податкової служби РФ.
У підсумку ворог опиняється в ситуації, коли його класична ППО фізично не витягує прикриття такої величезної території, а наші високоточні далекобійні засоби ураження виходять на серійні обсяги. І отут Росія вмикає свій головний асиметричний інструмент – когнітивну війну. Логіка Кремля тут максимально цинічна й прагматична: якщо ти не можеш збити українські ракети й дрони в небі над Самарою, Перм’ю чи Омськом, ти мусиш зробити все, щоб ці 60% засобів ураження не виїхали із заводських цехів в Україні.
Саме тому удари переносяться в наш інформаційний простір, де замість ракет працюють штучно сконструйовані скандали, вкиди та хвилі “праведного гніву”. Причому така когнітивна операція ніколи не виглядає як російська пропаганда – вона завжди грає на чутливих для нашого суспільства темах, щоб руками самих українців зробити провідних виробників зброї токсичними.
Мета очевидна: посіяти хаос, змусити чиновників боятися ставити підписи під контрактами, заблокувати обігові кошти й поставити інженерів на паузу нескінченними перевірками. Кожен тиждень такої штучної істерії в тилу – це не про пошук правди, це про дуже конкретну паузу, яка рятує російські арсенали, НПЗ та ракетні заводи від чергового ударного пакета.
І головне – щоб реально зламати російську воєнну машину, нам потрібні власні далекобійні засоби у великій кількості, і ця зброя вже створена та доводить свою ефективність у 60% успішних операцій. Тому коли в медіапросторі знову синхронно здіймається хвиля бруду проти українських виробників озброєння, достатньо просто відкрити цей жовтневий список із 59 уражених об’єктів ворога. Тоді одразу стає зрозуміло, чиє саме ППО зараз намагається відпрацювати в наших головах.